Стягуємо заборгованість із зарплати, або як 2 тисячі перетворилися на двадцять чотири

Стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку. Судова практика.Дуже часто керівництво підприємства вважає, що виплата заробітної плати – це, в кращому випадку, завдання другорядне. І виходячи з цього, платить її нерегулярно.

Зіткнувшись із такими хронічними невиплатами, співробітник рано чи пізно йде, а роботодавець вважає, що коли вже працівник звільнився, то з виплатою йому заборгованості із зарплати взагалі можна не поспішати.

Нехай, мовляв, зачекає «зрадник», коли гроші знайдуться!

Так було і цього разу …
Новий директор підприємства не спрацювався з одним із заступників, попросив її написати заяву “за власним бажанням”. Заступник директора, виконавши побажання директора, звільнилася, але на момент звільнення залишилася невиплаченою заробітна плата в загальній сумі 24 тис. грн.

Час спливав, підприємство ніяк не реагувало на листи колишнього співробітника з проханнями виплатити їй борг із зарплати – і тоді вона пішла в суд.


Першу справу вів не я, а інші, зовсім незнайомі мені юристи. Не хочу говорити про них зле, але нічого, крім нецензурної лексики, на думку не спадає.

Зокрема, із загального боргу в 24 тис. грн вони заявили в позові тільки 22 тисячі. Крім, власне, позову і довідки про заборгованість, у суд ними більше нічого надано не було.

У результаті Ленінський районний суд, розглянувши справу, задовольнив позов лише в частині стягнення самої заборгованості із заробітної плати (22 000 грн) і відмовив у задоволенні позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди (10 000 грн), а також середньої заробітної плати за час затримки розрахунку (9 898 грн).

Крім того, ці юристи навіть не повідомили своїй клієнтці про такий результат. І про те, що справу, в сутності, програно, вона дізналася, отримавши рішення суду поштою.

Тут треба пояснити: якщо сума морального збитку завжди залишається на розсуд судді (вона могла присудити і 100 грн, а не 10 000), то виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку – це соціальна гарантія, передбачена КЗпПом. Щоб суд відмовив у задоволенні цієї вимоги, потрібно «ну, дуже вже постаратися».

Таким чином, у цьому випадку втрата грошей у сумі 9 898 грн була, в сутності, програшем справи, оскільки для того, щоб стягнути просто борг із зарплати, великого розуму не треба. Та й із позовом звертатися не обов’язково. Маючи на руках довідку про заборгованість із зарплати, можна просто отримати судовий наказ і пред’явити його виконавчій службі.

Загалом, отримавши таке рішення суду, клієнт прийшов до мене за порадою: «Що робити?»
На жаль, врятувати першу справу мені поки не вдалося (хоча надія все-таки ще є), але ось те, що під час підготовки першого позову юристи не догледіли – і заявили суму заборгованості станом на 31.08.2014 року (в розмірі 22 тисяч), а не на 05.09.2014 року (день звільнення), давало нам серйозний шанс на реванш.

Цей невеликий залишок заборгованості в 2 тисячі (а точніше – у 1 927 грн 81 коп.) дозволяв подати новий позов – і можна було спробувати стягнути хоча б частково те, що втрачено під час подання першого позову.

У результаті повторного звернення до суду, згідно з рішенням суду від 9 квітня 2015 року, наш позов теж було задоволено частково, АЛЕ (!!!), відповідно до рішення суду, з відповідача стягнуто:
– заборгованість із зарплати (кінцевий розрахунок) у сумі 1927 грн 81 коп.;
– середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 12527 грн 74 коп.;
– суму компенсації втрати частини доходів у зв’язку з порушенням термінів їхньої виплати в розмірі 4087 грн 70 коп.;
– моральну шкоду в сумі 3000 грн;
– судові витрати (витрати на правову допомогу) в сумі 2700 грн.
Разом – 24243 грн 25 коп.

«Чому ж позов задоволено частково?» – запитаєте ви.
Тому, що ми просили стягнути моральну шкоду в сумі 30000 грн (природно, ніхто і не розраховував, що його буде стягнуто саме в такому обсязі), а суд постановив стягнути лише 3 00 грн. 🙂 Отже, фактично можна сміливо вважати, що наш позов було задоволено повністю. 🙂


Ось це рішення суду.
Можете почитати, кому цікаво, ну, а я коротко розповім про ті проблеми, які виникають під час розгляду судами подібних справ.

Відповідно до цивільного процесуального кодексу, сторона спору має довести ті обставини, на які вона посилається в позові.

Таким чином, якщо ми заявляємо вимоги про стягнення моральної шкоди, то повинні довести, що ця шкода дійсно мала місце. Потрібно доводити, в чому конкретно вона полягає, чим викликана і, найголовніше, – якими документами підтверджується її наявність.

Не зумів довести?
У такому випадку суд відмовить у задоволенні цієї вимоги.

Отже, заявляючи вимоги про стягнення моральної шкоди, потрібно відразу міркувати, як ви їх обґрунтовуватимете і чим підтверджуватимете.

Другим проблемним моментом у будь-якій справі є стягнення зі сторони, що програла судові витрати. Причому не стільки суми сплаченого судового збору (хоча вона теж може бути немаленькою), скільки грошей, сплачених юристу або адвокату, який супроводжував справу в суді чи готував позов.

Проблема, пов’язана з їхнім стягненням, має як об’єктивну, так і суб’єктивну сторону.

Суб’єктивною стороною є:
1) небажання більшості юристів готувати і надавати своїм клієнтам нормальні документи, що підтверджують ці витрати;
2) неготовність цих самих юристів/адвокатів витрачати час і обґрунтовувати в позові правомірність такого стягнення.

На ділі це означає, що недостатньо видати квитанцію з написом «за юридичні послуги – 1000 грн». Ці послуги мають бути пов’язані саме зі справою, яку розглядає суд, і цей зв’язок має бути підтверджений документально, а не на словах.

У документах, які надаються в суд в обов’язковому порядку, має бути зазначено, скільки саме годин витратив ваш юрист, наприклад, на підготовку позову. Якщо ж кількість годин зазначено не буде, суд, швидше за все, відмовить у задоволенні позовних вимог щодо стягнення зі сторони, що програла ці суми.

До нещодавнього часу була ще й об’єктивна сторона у цієї проблеми.
Зокрема, кодекс передбачає, що в разі часткового задоволення вимог судові витрати розподіляються між сторонами пропорційно.

Але при цьому в кодексі не було ні найменшого натяку на те, як саме розподіляти витрати, якщо стороною заявлені й майнові, й немайнові вимоги, а позов задоволено частково саме в частині немайнових.

У нашому випадку це, наприклад, заборгованість із зарплати (майнова вимога) і моральна шкода (немайнова).
Оскільки в кодексі був відсутнім алгоритм, як обчислити пропорцію, судді в подібних випадках прагли відмовляти в задоволенні вимог щодо стягнення таких сум у повному обсязі, щоб не винаходити його самим.


На щастя, Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 17 жовтня 2014 року поставив крапку в цьому питанні, роз’яснивши, що в разі часткового задоволення позовних вимог за наявності немайнових вимог суму судових витрат слід ділити між сторонами порівну (навпіл).

Загалом, повертаючись до позову, про який йдеться, хочу сказати, що, по суті, він може служити зразком того, які позовні вимоги потрібно заявляти у разі стягнення боргів із зарплати і як їх обґрунтовувати.

До речі, а вам зарплату вчасно платять?
Ви потрапляли в такі ситуації, коли звільнилися з роботи – і доводиться чекати зарплату ще півроку чи рік?

Щоб не пропустити важливу інформацію, підписуйтесь на мій телеграм-канал «Податковий консультант».

Якщо моя стаття вам сподобалася або виявилася для вас корисною, можете сказати "дякую", 🙂 перерахувавши будь-яку суму -  на ваш розсуд : 
Просто натиснувши на кнопку: ДЯКУЮ!

Поділитись з друзями у себе на сторінці!

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *